У тридесятому царстві, у жовто-блакитній державі жили собі три сестри й брат. Звали сестер Хавеена, Телеангіектазія і Флеба, а брата – Варикс. Працював Варикс ковалем, і доводилося йому на роботі день у день носити важке залізо та махати здоровенним молотом. Жили вони, не тужили, доки одного разу приходить до сестер брат Варикс та скаржиться, що від роботи важкої ноги його гудуть, а до вечора ніби наливаються свинцем. А іноді наприкінці дня то пече, то горить, то коле десь у литках. Каже: «Чув я від тіток, які сидять край дороги на базарі, ніби недузі моїй зарадити можна, тільки попивши настоїв чудодійних».

Посиділи-подумали родичі, та й вирішили сходити до вельмишановної у тих краях бабки-шептухи. Подивилася хитро та бабка на Варикса, поскребла по засіках  та приготувала зілля з трав дивовижних. Сказала: «Пий, мовляв, і все мине. Та свиню мені принеси за трави мої чудодійні».

Пішов Варикс задоволений, що скоро одужає. Але не допомогло йому те зілля. Скільки не пив брат дивовижного еліксиру, не відпускало ноги йому, а тільки все важче ставало ближче до вечора. І пішов Варикс на базар послухати, що чесний народ про хворобу його розповість. І порадили йому звернутися до лікаря. Та от тільки не було часу у Варикса через роботу і лінь, та й свиню вже одну бабці віддав, а друга самому була потрібна.

І ось якось, під час чергового свого походу на базар за чутками народними, почув Варикс, як оповісник на площі кричить про нове зілля заморське, що лікує хворобу ніг. Та й побіг брат бігом додому, дістав золотого, що сестри на День коваля подарували, та купив цілющий засіб. Попив його Варикс, і –  дива, тай годі! – хвороба незабаром відступила. І знову живе Варикс розкошуючи.

Та от тільки згодом помітив коваль, що на ногах з’явилися якісь шишки, ніби як роздулося щось під шкірою. Не зважив на те Варикс, та й не турбували його ті шишки. Спершу вони то з’являлися, то зникали, а згодом вже і не зникали. А люди почали запитувати: «Хто це там у тебе завівся?»

Швидко чи не дуже, а знову повернулися колишні відчуття в ногах, та ще й болі з’явилися: то давить гомілки, ніби путами їх обв’язали, то розриває зсередини, то коле, то потягує. І почав коваль під час робочого дня лягати і задирати ноги вище – тільки так біль минав. Став коваль менше працювати, заробляти менше, приходив з улюбленої роботи втомленим і похмурим, та і на роботу ходив без колишнього настрою. Бачить Варикс, не обійтися все-таки йому без знахаря. Згорнув голову одній зі своїх курок та пішов до місцевого лікаря. Глянув на його ноги той лікар, махнув рукою: «Звична справа, нічого тут страшного. Йди, мила людино, з Богом. Зроби собі з лопухів обмотки на ноги та ходи в них постійно». Та прописав йому знову те зілля заморське, що його Варикс недавно пив. Курочку забрав, звісно.

Походив у лопухах Варикс, попив зілля. Начебто полегшало, та не так, як минулого разу. І знов на базар пішов Варикс за чуткою народною. Там зустрів бабку, яка каже йому : «Є в наших краях один самітник, Дуремаром кличуть. Тільки він і допоможе тобі».

Звернувши шию одному своєму індикові, пішов наш страждальник до найближчого лісу до того знахаря. Подивився на біду ковалеву знахар і пообіцяв швидко його вилікувати. Дістав болотяних п’явок та і насадив Вариксу на усі ноги. Сторопів, звісно, наш герой від такого, та що поробиш: хочеш здорові ноги – терпи. І тривало це випробування добрий десяток разів, та кожного разу коваль до знахаря з індиком приходив. І хоч поступово ніби як трохи легше стало, та от тільки помітив Варикс, що почервоніли ноги його від п’явок тих, а місця укусів надто помітними сталі. А ще пізніше і набряки на ногах з’явилися.

Якось зустрів наш коваль дівчину на ім’я Екзема. Полюбили вони одне одного та й одружилися. Жили дружно і щасливо. От тільки хвороба Вариксова не відступала ніяк. Шишки на ногах були надуті увесь час, ноги були постійно важкими, болі змучили, не давали спокійно працювати. Та і плями від п’явок постійно чухалися, а шкіра навкруги горіла й зуділа, з’явилися якісь плями на шкірі. Стало ковалеві зовсім не по силі.

І знову пішов Варикс до лікаря. А той йому говорить: «Ну що ж, настав час лікувати тебе по-серйозному. Розрізатимемо тобі ноги та шишки твої висмикувати! Будеш, звісно, потім шкутильгати тиждень, хворітимуть ноги сильно, але піде геть хвороба твоя»! Злякався такої долі Варикс і пішов до іншого лікаря. Той лікар подивився його і сказав: «Та у всіх є такі шишки, не треба їх різати, поприліплюй лопухи до ніг та попий заморського зілля, як минулого разу». Не повірив і йому наш герой. Вирішив піти до третього лікаря (народ говорив про нього, що він лікує по-іншому). Подивився його ноги той лікар і говорить: «Не треба тобі нічого різати! Проколемо ми твої шишки шпильками рослини заморської, а у шпильках тих дивовижний сік, який спалить зсередини шишки твої!»

Як камінь із душі впав у нашого коваля після такої пропозиції. Адже різати нічого не потрібно, штрикнуть – і мине хвороба. Узяв наш страждальник баранчика та пішов на екзекуцію. Штрикнули його шпильками, обмотали ноги лопухами та й відпустили. От тільки шишки стали твердими, червоними і хворіли ще тиждень. Але помастив їх коваль сім днів поспіль заячим послідом, і стало йому легше, ніби як майже пропали шишки. Зрадів коваль такому результату, знову повернувся до звичної роботи.

За рік з’явилася у Варикса та його дружини Екземи маленька дочка. І назвали вони її Ульцера. І довелося працювати ковалеві більше, щоб прогодувати свою численну сім’ю. Тим часом на ногах коваля внизу біля стоп потемніла шкіра, потім стала коричневою, тонкою. Одного дня зачепився коваль ногою об щось, та саме тим місцем, де була темна шкіра. З’явилася там невелика ранка. Але не звернув особливої уваги на це коваль, помазав слиною Святого Вишневського, поприкладав подорожника. Та тільки не гоїлася та рана, а глибшала, постійно боліла та зуділа, просто як його маленька дочка Ульцера.

Зрозумів коваль: справа-швах. Став шукати інших знахарів. Звертався він і до молодих, і до старих, до досвідчених і не дуже, знаменитих і невідомих. Одні пропонували різати шишки його, інші – палити вогнем, треті – колоти шпильками. Багато хто говорив: «Так ти ж доходився вже, шишки твої величезні, та ще й рана на нозі! Треба спочатку рану лікувати, віддати курку за це, потім вогнем палити основну шишку твою, за це корову віддаси, потім походиш трохи, і за рік повиймаємо гачками спеціальними шишки, що залишаться. За це – свиню, а потім ще шпильками кольнемо, якщо ще щось буде. За це – індика». Але не вірив уже їм усім Варикс, не хотілося йому лежати в хоромах лікарських, якщо поріжуть ноги йому. Адже працювати треба та сім’ю годувати. Не хотілося, аби боліли ноги, рани були на нозі, не хотілося йому ходити до лікарів усе життя, що залишилося. Хотілося, аби швидко і відразу зцілили його.

І от почув Варикс, що в сусідньому місті Сйерг є лікар навчений, який зможе допомогти йому. І вирушив наш герой до того міста, до того лікаря. Прийняли його лікарі, подивилися шишки його спеціальною лупою і кажуть: «Важка твоя доля, але немає нічого невиліковного для тебе і складного для мене! Багато поїздив я по світу, бачив, як намагаються зцілити хворобу твою різні народи, зібрав мудрість їх усіх воєдино, і тепер можу допомогти тобі. Немає єдиного способу, яким вилікувати тебе можна. Вже вельми довго ти страждаєш на хворобу свою, великі шишки твої, та рана на нозі зело заважає. Щоб зцілити тебе, не можна якимсь одним дивовижним способом діяти. Відаю я, як зробити все за один раз, та не треба буде лежати після дійства нашого в хоромах, не болітиме нога твоя. Підеш працювати відразу та сім’ю свою годувати, а рана твоя заживе дуже швидко. Полагодимо ми ногу твою багатостраждальну, і не треба буде більше нічого робити потім. Все зробимо, як ти хочеш, швидко й відразу. Та живність твоя домашня не постраждає».

Зрадів Варикс такій пропозиції царській та довірився лікарям тим.
Не обдурив його ескулап, зробили усе швидко й безболісно. І вогнем палив, і гачками спеціальними шишки видаляв, але тільки не з розрізів звичайних, а з проколів непомітних. І шпильками колов з еліксиром чарівним під лупою спеціальною. А рану заморським павутинням прикрив і лопухами лікувальними. Та пішов наш Варикс відразу після екзекуції лікарської додому, до сім’ї. Не шкутильгаючи і без болю. А наступного дня, на своє щастя, повернувся він до своєї звичної роботи. Нога у нього не боліла, і увечері він бавився з дочкою, без звичної втоми та печалі.

А за два тижні і рана його на нозі затягнулася повністю. І стали вони жити-не тужити. Тільки іноді згадували про колишні страждання, як потрапляли їм на очі де-небудь такі самі ноги.

Казка – брехня, та в ній натяк!

Продовження буде…