В сучасній міжнародній флебологічній практиці компресійна склеротерапія є методикою лікування варикозних вен, що застосовується найчастіше. Перші згадки про внутрішньовенну ін’єкцію у людини відноситься до XVII століття. У 1682 році Д. Цоллікофер із Сент -Галлена, Швейцарія, повідомив про ін’єкцію кислоти в вену для створення тромбу. Це була перша спроба “склеротерапії” (з грецької skleros – «твердий, рубець»), а популяризований цей термін був H.I. Biegeleisen в 1937 році.На цей час, самою ефективною методикою виконання склеротерапії всіма спеціалістами вважається так звана «ірландська» техніка, яка ще має назву «методика порожньої вени». Ця техніка була заснована ірландським професором, ентузіастом флебології та популяризатором склеротерапії, Вільямом Джорджем Феганом (George W.Fegan) наприкінці 60-их років минулого сторіччя. Ця методика повернула популярність склеротерапії серед спеціалістів та забезпечила їй «друге життя». Цій методиці мені пощастило навчатися на майстер-класах самого автора у далекому 1998 році та у його безпосередніх учнів в 1999 та 2007 роках.Основною відмінністю цієї методики від інших є попереднє звільнення просвіту вени від крові для того, щоб активний агент – склерозант, діяв безпосередньо на стінку вени, не змішуючись, тобто не розбавлявся кров’ю. Другою важливою умовою цієї методики є негайна, адекватна, багатокомпонентна та тривала компресія кінцівки після процедури. Таким чином досягається максимально можливий вплив склерозанту на вену та забезпечується надійний результат.
Отже, головними принципами виконання сучасної склеротерапії, згідно до правил, що в свій час визначив Джордж Феган, що забезпечують надійний результат, є такі:
- Процедуру повинен виконувати тільки підготовлений вузький спеціаліст
- Не можна використовувати склеротерапію ізольовано в випадках, коли є показання до повноцінного хірургічного лікування, тобто проведення оперативного лікування. Виключення з цього правила є випадки, коли з якихось причин неможливо виконати операцію (важкість загального стану хворого, важка супутня патологія і т.і.), встановлений факт алергічної реакції на склерозант, або пацієнт відмовляється від операції, а також у випадках наявності виражених трофічних змін на нижній кінцівці (трофічні виразки)
- Досконала діагностика, чітке розуміння та визначення уражених венозних сегментів, а також об’єму необхідної корекції
- Амбулаторне виконання
- Склеротерапія завжди повинна бути компресійною, тобто після процедури обов’язковою умовою є носіння компресійного бинту або компресійного виробу (гольфу, панчохи або колгот)
- Процедура виконується в горизонтальному стані пацієнта
- Уколи проводяться в напрямку знизу вверх
- Ін’єкції виконуються спочатку в великі вени, потім в менші
- Дотримання техніки «порожньої вени»
- Потрібний активний руховий режим після процедур
Крім цього, є чіткі вимоги до склерозуючих агентів, які використовуються для проведення класичної склеротерапії. Такий засіб повинен бути офіційно зареєстрованим, мати локальну контрольовану дію, бути безболісним при введенні, безпечним, ефективним та дешевим. З усіх груп склерозантів, більш ефективними та безпечними за думкою спеціалістів є препарати з групи детергентів. На поточний момент в Україні з цієї групи зареєстрований препарат Етоксисклерол, який є одним з еталонних, що використовуються у всьому світі.
Необхідно зосередити увагу на ще одному факті. Класична склеротерапія, технологія якої була доведена Дж.Феганом майже до ідеалу, мала на увазі використання склерозанту у рідинній формі. Це мало деякі негативні моменти, що безпосередньо впливали на результат процедур, бо саме така форма склерозанта викликала усі побічні ефекти та невдоволеність результатами і пацієнтів і спеціалістів.
Тож, наступна революція у флебології відбулася наприкінці минулого тисячоліття (з історією склеротерапії можна можна ознайомитись тут), коли іспанський спеціаліст-флеболог Juan Ramón Cabrera Garrido запропонував використовувати склерозант у вигляді піни з використанням вуглецю. Дещо пізніше, на самому початку 21 сторіччя, група італійських флебологів оптимізували та стандартизували цю методику, яка стала «золотим стандартом» для усіх спеціалістів у всьому світі. Це назавжди змінило склеротерапію, як таку, та надало флебологам нові можливості. Отже, на цей час, класична склеротерапія трансформувалася у так звану «пінну склеротерапію», яка є найбільш ефективною з усіх відомих за всю історію існування методу склеротерапії.
Таким чином, у сучасній флебології склеротерапія з використанням рідинної форми склерозанту має дуже обмеженні показання, переважно в естетичній флебології.
Ще одною з головних умов ефективної класичної склеротерапії є адекватна компресія кінцівки після процедури. Необхідно зазначити і той факт, що адекватна компресія за умови склерозування доволі великих вен має на увазі використання виключно певних еластичних бинтів та за певним режимом. У разі застосування інших, невідповідних бинтів або компресійного трикотажу результат лікування буде негативним, а вірогідність розвитку побічних ефектів та ускладнень значно збільшується.